Луч, коснувшись ёлочных игрушек, рассыпался по комнате множеством маленьких озорных лунных зайчиков, которые беззаботно стали играть.
Лунный зайчик, прислушавшись, понял, что тишину праздничной новогодней ночи нарушают странные звуки. Кто-то что-то грыз... Лунный зайчик стал внимательно осматривать комнату. Маленькая девочка спокойно спала, радостно улыбаясь во сне. Правильно: в эту чудную новогоднюю ночь всем снятся только добрые сны, даже –страшным пиратам. Ведь они тоже когда-то были маленькими. Возле кроватки девочки - стул, а на нём, как и положено - подарок от Дедушки Мороза. А вот возле подарка кто–то шевелится и что-то грызет?.. Непорядок... Он же может разбудить ребёнка, прервать её чудный новогодний сон. Лунный зайчик, подлетев поближе, рассмотрел того, кто нарушал тишину сказочной ночи. Белый мышонок… такой маленький – а столько шума...
Что бы не разбудить девочку лунный зайчик шепотом стал говорить:
- Как тебе не стыдно, мышонок? Ты зачем грызёшь чужой подарок?
Но тот не обращал внимания, может, не расслышал... Тогда лунный зайчик дёрнул белого зверька за ухо. Тот от неожиданности вздрогнул и сжался в комочек.
- Я повторяю. Как тебе не стыдно? Это чужой подарок...
- Это вы со мной разговариваете?
- С тобой, мышонок.
Лунный зайчик сел на подарок рядом с мышонком. Тот увидел собеседника – и страх начал потихоньку проходить. Зверёк понял, что его не съедят в новогоднюю ночь, но отвечать придется, и начал говорить.
- Стыдно мне, но… - он шмыгнул носом и продолжал дальше свой рассказ.
- Я видел, как маленькие гномики, помощники Дедушки Мороза, раскладывали всем подарки. Они заглядывали в письма и, согласно тому, что в них было написано, добавляли ещё в подарки. А мне ничего не положили. И заплакал.
- Это нехорошо. Но ты тоже не прав, - лунному зайчику стало жалко мышонка. - Иди спать, а я что-нибуть придумаю до утра.
Сам-то сказал, а не подумал, что утро вот-вот наступит. Но за свои слова надо нести ответ.
Лунный зайчик по лучику помчался вверх – прямо к Луне. А там, наверху, стал искать заветное окно… нашёл... теперь – на Землю... время не ждёт...
Дедушка Мороз в пижаме и в комнатных тапочках, зевая, шёл к своей кровати.
Лунный зайчик, ловко присев на его пышной бороде, стал рассказывать об обиженном белом мышонке.
Дедушка Мороз взял с тумбочки телефон и присел на кровать. Когда дослушал рассказ гостя, произнёс:
- Да, попробуем исправить это дело. Ты лети вниз, и если мои помощники не успеют, помоги им, а я с ними по телефону поговорю. Ох, рассвет-то близко...
Влетая в комнату, лунный зайчик сразу понял – справятся: работа кипела. Двое маленьких гномиков в уголке, где у подарка была прогрызена дырочка, пришивали красивую большую бабочку. Неживую – нарисованную, но такую красивую!
Третий гномик пытался внести в клетку мешочек, который никак не хотел проходить между металлическими прутьями.
Лунный зайчик позвал на помощь своих друзей зайчиков, и все вместе внесли непослушный подарок. Гномик поставил его посредине клетки.
Мышонок ничего этого не видел: он, мирно свернувшись в комочек, спал.
Всё, успели!
Первые лучи солнца растворили лунных зайчиков. Гномики сели на свой самолётик и улетели.
Наступало чудное новогоднее утро. Сказка только начиналась.
Придёт ночь, и лунный зайчик вернётся – ему тоже интересно узнать, понравились ли подарки девочке, заметила ли она дырочку под чудной бабочкой и что же такое положили в мешочек для белого мышонка.
Комментарий автора: Скоро Новый год, даже мы взрослые хотим подарком и внимание. Это вторая сказка про "Зайчика лунного" который не прошёл мимо мышонка. Благодаря зайчику и мышонок не был обделён вниманием. Как часто этого не хватает нам людям и не только по праздникам.
Владимир Деменин,
Краснодар Россия.
Бог нашёл меня когда мне было сорок.... Сейчас пенсионер женат трое детей. Попробовал писать года три назад ... буду рад советам ... e-mail автора:demenin.vladimir@yandex.ru
Прочитано 2990 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
Зайчик... луннный - Владимир Деменин Любовь и доброту вот самое главное что я стремлюсь показать в своей сказочной истории.... где есть Любовь там есть Бог!!!
